Місто-ексклав: як Славутич з’явився на мапі України

Славутич вирізняється своїм незвичним розташуванням: він розміщений на території Чернігівської області, але адміністративно підпорядковується Київщині. Це обумовлено історичними обставинами його заснування як нового міста для працівників Чорнобильської атомній електростанції (ЧАЕС), які потребували тісного зв’язку зі столицею. 

Розповідаємо детальніше про те, чому Славутич є ексклавом Київської області та чим наймолодше місто України може вразити туристів. 

Історія Славутича 

Чому Славутич – ексклав 

Якщо поглянути на карту Чернігівської області, на заході регіону можна помітити Славутич, яке є частиною Вишгородського району Київської області. Місто розташоване приблизно за 12 кілометрів від кордону з Білоруссю, менш ніж за 50 кілометрів від Чернігова і на відстані 143 кілометри від райцентру – Вишгорода.

Керівні органи СРСР ухвалили рішення про будівництво Славутича як нового міста для постійного проживання співробітників ЧАЕС та їхніх родин 2 жовтня 1986 року.

Оскільки територія навколо ЧАЕС перебувала в зоні радіоактивного забруднення, нове місто слід було звести на безпечній відстані. Водночас важливо було розташувати його не надто далеко від станції, щоб забезпечити працівникам зручний шлях до місця роботи.

Спершу для будівництва нового міста розглядали узбережжя Дніпра неподалік від кордону з Білоруссю, але через складні геологічні умови цю ідею відхилили. Зрештою проєктувальники обрали місце, розташоване приблизно за 10 кілометрів від річки.

Вже у період з вересня по листопад того ж року було розроблено проєкт міста, а у грудні стартували будівельні роботи, які проводили жителі восьми тодішніх радянських республік.

Указом президії Верховної Ради УРСР від 19 лютого 1987 року нове місто, що зводилося в Чернігівській області, назвали Славутичем. Пізніше, 2 липня, згідно з рішенням Славутицької міської ради, були створені перші відділи виконавчого комітету.

Хоча ця територія географічно розташована в межах Чернігівської області, адміністративно місто підпорядкували Київській області, що створило ексклав у системі адміністративно-територіального устрою України.

Швидка розбудова Славутича 

Місто зводили інтенсивними темпами. Вже наприкінці березня 1988-го було видано перший ордер на заселення житлових приміщень.

Архітектурно-композиційне рішення для Славутича було спрямоване на створення цілісних містобудівних комплексів. Вони мали об’єкти соціально-культурного обслуговування, інженерні мережі та зовнішній благоустрій. Проєкт також передбачав максимальне збереження лісових насаджень й активне озеленення території. Усе це було необхідно для створення компактного міста з підвищеним комфортом. 

Проте реалізувати всі заплановані ідеї не вдалося. Розпад Союзу поставив Україну перед необхідністю самостійно розв’язувати численні проблеми, а місто опинилося під загрозою масового безробіття та економічного спаду після закриття Чорнобильської атомної електростанції. Однак цього вдалося уникнути.

На початку 1990-х міська влада зайнялась розвитком Славутича, у тому ж числі диверсифікацією економіки, а з 1988-го були активно залучені думки містян для розв’язання питань життєдіяльності міста.  

Наприкінці 20 століття Верховна Рада підтримала закон “Про спеціальну економічну зону “Славутич”, що надало місту економічні преференції й дозволило відкрити нові підприємства, а у 2001-му було розроблено Стратегічний план розвитку міста до 2020 року. 

У 2009-му Славутич доєднався до угоди мерів “За сталий енергетичний розвиток на місцевому рівні”, що зробило розвиток енергоефективності одним із пріоритетних напрямків міста. 

У 2018 році в Славутичі заснували перший в Україні енергетичний кооператив “Сонячне місто”, у 2020 році відкрився Туристично-інформаційний центр, що зосередився на розвитку туризму, зокрема на організації візитів до Зони відчуження. 

Станом на 2022 рік чисельність населення Славутича становила близько 25 тисяч осіб.

Нині більшість мешканців міста працює на ЧАЕС. До початку повномасштабного вторгнення РФ вони добиралися на роботу через територію Чернігівської області та Білорусі. Тоді це був найзручніший і найкоротший маршрут.

Цікаві місця у Славутичі 

Славутич має великий потенціал для розвитку як туристична локація. Крім того, він є майже унікальним у світі цілісним прикладом модерністської урбаністики. Там немає старовинних будівель, адже це останнє місто, зведене в СРСР за цілісним планом – проєкт розробили за два місяці, а будівництво завершили за два роки.

Хоча кількість пам’яток у Славутичі обмежена, вони справді унікальні та не мають аналогів в Україні, що робить їх особливо привабливими для туристів.

Куди сходити у Славутичі 

Панно “Азербайджан”

Вхідну частину житлового будинку в Бакинському кварталі прикрашає велике декоративне панно, створене з шамоту та оздоблене зелено-блакитною глазур’ю. Це панно на травертинових стінах зображає безліч стилізованих людських фігур та облич, надаючи будівлі унікального та мистецького вигляду.

Монументально-архітектурна споруда “Білий Ангел”

Монументально-архітектурний комплекс “Білий Ангел” зі штучного мармуру став справжньою візитівкою міста. У правій руці фігура тримає лавровий вінець, благословляючи жителів, а в лівій – щит із зіркою Богородиці, що символізує її захист і заступництво. У підніжжі комплексу розміщено священний камінь, привезений з Єрусалиму, що надає пам’ятнику особливого духовного значення.

Скульптура “Козулі”

Ця композиція прикрашає Центральний парк. Скульптура складається з двох бронзових фігур, підстави яких приховані під землею, що створює ефект, наче козулі стоять просто посеред лісу, надаючи їм особливої реалістичності та казковості. 

Мангали у Єреванському кварталі

Серед найоригінальніших елементів міського дизайну виділяються три великі мангали, розташовані у дворі Єреванського кварталу, які активно використовуються славутцями. Ці мангали виконують не лише практичну функцію, а й слугують естетичною окрасою, оскільки їхні бокові частини прикрашені горельєфами з побутовими сюжетами.

Бульвар Лесі Українки

Бульвар Лесі Українки пролягає між кварталами Деснянський та Дніпровський. Уздовж його центру розташований декоративний басейн. Також на бульварі є фізкультурно-оздоровчий комплекс, прикрашений скульптурною композицією під назвою “Богатир”.

Краєзнавчий музей Славутича і Чорнобильської АЕС

В експозиції Краєзнавчого музею міста та Чорнобильської атомної електростанції представлена понад тридцятирічна історія Славутича, а також відображено трагічні події, пов’язані з аварією на Чорнобильській АЕС.

Музей, заснований у 1993 році, має в колекції численні унікальні та рідкісні експонати. Експозиція включає дві основні зали: “Історія будівництва міста Прип’ять і аварії на Чорнобильській АЕС” та “Славутич – наш дім”, а також зали “Будівництво міста Славутича” та “Зала Слави і Пам’яті”.